lunar eclipse

я щойно це дочитала, і мені зараз важко видушити з себе якісь слова. це був сильний твір, який зачепив за живе і розповів надзвичайно емоційну історію, якою я жила впродовж кількох днів.

[tw // важливе попередження для українців та українок, які роздумують над прочитанням цієї книжки: тут є дуже багато моментів, які можуть засмутити та налякати — війна, смерть другорядних персонажів, як на цій війні, так і з інших причин, смерть близьких головної персонажки, сцени сексу з неповнолітніми, описи насильства.]

я дуже ціную те, що зробила авторка. як вона сама пояснила в авторських примітках наприкінці, вона не намагалася створити історично достовірну оповідь. виявляється, історики взагалі сумніваються, чи троянська війна насправді відбувалася, чи це була вигадка гомера. мета гейвуд була іншою: взяти двох героїнь, єлену та клітемнестру, яких міфологія виставляє зрадницями, і переосмислити їх, поставивши питання про те, чим вони керувалися у своїх діях? що їм довелося пережити у світі, де голос жінки лишався непочутим? чи належало їм їхнє власне життя?

тому так, дуже багато деталей цього твору — вигадка авторки. проте читаючи, ти розумієш, що це могло відбутися. гейвуд заповнювала прогалини у міфах, використовуючи загальні відомості про життя жінок у стародавньому світі. і зробила вона це дуже проникливо, тому ти їй віриш, починаєш розуміти персонажок, щиро за них вболівати. і вже наприкінці, коли війна сягає свого розпалу, все всередині починає стискатися від думки про те, що доводилося переживати тоді жінкам — і що доводиться переживати їм і сьогодні, бо очевидно, еволюція сірої маси за ці тисячоліття так і не торкнулася.

це історія, яка ставить питання про те, що означає бути антагоністкою — особливо якщо ти жінка, — і чи ми часом не сприймаємо деякі речі у чорно-білому світі. чи не випускаємо з уваги безліч деталей, перш ніж когось засуджувати — здавалося б, дрібних, але важливих для людини, якій доводиться з цим стикатися.

тому так — мене ця історія зачепила. захопила, змусила серце боліти за персонажок, і в кінці розчавила, бо стала майже особистою. (дякую, р*сіє, за травму. ненавиджу тебе.)

якщо ви готові до цього, то це однозначна рекомендація. мої аплодисменти для клер гейвуд — а це ще й дебютний її роман, до слова.

це було дуже мило, дуже затишно і дуже чарівно — незважаючи на те, що магія не відіграє в цій книжці головну роль.

це буквально історія про те, як персонажі днд відкривають кавʼярню.

нічого епічного тут немає, окрім кількох недругів, які намагаються зашкодити успішному бізнесу — але мені цей спокій зараз був дуже потрібним, і тому мені це сподобалося. та й зрештою, я дуже люблю fluff та slice of life, тому це й не дивно. приємним сюрпризом також стала романтична лінія.

єдине що, я би дуже хотіла дізнатися більше про персонажів — яким у них було дитинство, як вони стали на свій шлях? не вистачило деталей в історії, зокрема, тандрі. побудова та пояснення світу, які я зазвичай дуже ціную, тут теж могли би бути ширшими.

окреме питання до артбукс… переклад явно міг би бути кращим («вів з вдячністю віддала»… це як узагалі?). до того ж, знайшла у книжці як мінімум одну помилку та один одрук.

але все це не завадило мені щиро насолоджуватися історією та вболівати за персонажів. тому чотири зірочки від мене. і подяка за спокійні літні ранки. здається, я починаю знову втягуватися у фентезі.

я знову вдалася до свого улюбленого способу вибору книжок — навмання. що ж… я навіть не знаю, що сказати. дуже важко оцінювати се творіння. однак одне можу сказати точно — післясмак у цієї книжки огидний.

це історія «кохання» підстаркуватого письменника з молодою дівчиною. письменник — максимально неприємна людина, яка зневажає почуття всіх інших, але при цьому вважає себе «митцем», пуританином, мало не донжуаном та достобіса освіченим.

по-перше, роман міг би бути як мінімум у два рази коротшим. оповідь про події, що ведеться від імені головного персонажа, переривається вставками з його ж філософськими міркуваннями про власні вчинки та роздумами про те, що ж таке мистецтво. останніх явно забагато, бо характер персонажа настільки паскудний, що він останній, чиї думки з цього приводу мене цікавлять.

при цьому читати було не те щоб дуже нудно. перші сторінок двісті я спостерігала за мелодрамою, яка розгорталася серед героїв. десь посередині авторка нарешті доповзла до головної події книжки — закоханості цього персонажа в дівчину. але вже десь на ~370 сторінці мені настільки остогидло читати про їхню взаємодію, що я вже думала здатися та закинути. але все ж вирішила добити — і останні сторінок просто мріяла, щоб це якнайшвидше скінчилося. післямови, у яких другорядні персонажі по черзі переконують читача у зовсім інакших варіантах розвитку подій, напевно, були варті того. з іншого ж боку, навіщо я взагалі це все читала, якщо авторка сама не визначилася, що насправді відбулося в історії?

певно, пані мердок навмисне зробила головного героя максимально неприємним і подекуди майже божевільним — щоб показати, якими складними, важкими та нестерпними можуть бути люди. з тієї ж причини, мабуть, там і є ця романтична лінія між підстаркуватим чоловіком і молодою дівчиною.

але якщо чесно, я не знаю, що я винесла для себе після прочитання. я, на жаль, мешкаю не в будиночку в закинутому лісі, а в суспільстві, тому й так знаю, якими бувають люди. натомість єдине, що мені зараз хочеться зробити — чимшвидше забути прочитане та «змити» з себе отой неприємний післясмак.

couldn’t be more grateful to bts for bringing this book into my life.

this is an introspective story about a middle-class boy named emil sinclair growing up and discovering that there’s more to this world than just a pure, bright, and moral side which is usually taught to children by the church. i loved the idea of the two worlds and how they intersect and co-exist in the real world, contrary to what religion prefers to claim—and i also related to the critique of said religion a lot.

lots of reflections are built into this novel as hesse lays out his outlook on human psychology and individuality. lots of his ideas were inspired by psychoanalysts of the time, including jung—better google it, it’s interesting to know. but even though his ideas are presented quite clear, the book still makes you ponder a lot. i took so much notes in my journal while reading.

the only thing i’m confused about is the ending. i’m still not completely sure why hesse portrayed the war the way he did, especially considering the historical context, and whether that means he doesn’t condemn invasions. however, i’ve started researching the context around him writing this novel and i see that there’s a lot going on there, so i’ll keep reading on that.

and god, i love when the book makes you go down the rabbit holes, even if you don’t 100% understand or agree with the author, so kudos from me and a strong recommendation.

якось дуже неочікувано для себе, тільки поклявшись нарешті відпочити після захисту диплому, я схопила в бібліотеці на позір нелегку для сприйняття книжку. але це був прекрасний спосіб потішити маленьку себе, яка любила гортати енциклопедії з астрономії, і яка ще з років 14-ти мріяла дістатися до книг гокінґа.

це було надзвичайно цікаво. гокінґ пояснює доступно — мушу зазначити, не використовуючи при цьому жодної цифри! щоправда, вам знадобиться шкільний курс з фізики, щоб вповні зрозуміти логічні ланцюжки, які вибудовує автор, але для мене це не було проблемою. кілька разів довелося посидіти над деякими абзацами та добряче напрягти мозок, щоб зрозуміти, як ми дійшли до такого висновку, але це було цікаво. і що добре, доки ти напружуєшся, щоб не загубити отой логічний ланцюжок, у тебе в голові немає жодної негативної думки, хаха.

загалом, це було круто і захоплююче, і я вже планую дістатися до інших книжок гокінґа. це неймовірна людина, насправді.