Alona
Ми з цією книгою не зійшлись. Можливо, якби я прочитала її раніше, коли була більш impressionable, це склалось трохи по іншому. Але зараз для мене це тільки велика загадку, чому цю книгу так рекомендували всім і з будь якого приводу.
Я не відчувала емоційної прив'язаності до жодного з героїв, більшість з них викликали в мене тільки різні ступені роздратування. Закрученість стилю авторки з одного боку перешкоджала сюжету, а з іншої хоч якось мене розважала своєю гіперболізованістю.
Загалом, я дуже сильно відчувала нестачу одного дуже важливого персонажа - психіатра, який би поговорив з кожним з героїв.
Книгу читала для книжкового клубу і це єдине, що змусило мене дочитати. Зате обговорення було класним))
Цікава книга. Для мене це вже друга книга про кухарів диктаторів за короткий період. І от я дивлюсь, що в радянському союзі, що в Уганді чи Іраку - кухарі все так само відірвані від життя як і ті диктатори. От ніхто з них нічого поганого не бачив. А всі диктатори як один були невимогливі в їжі, правда їли тільки те, що для них вирощувалось на їхніх фермах. І не дай бог хтось інший з'їсть їжу приготовану їх власним кухарем. Зазвичай це ще й відбувається на фоні того, коли в їхній країні інші люди ледве знаходять, що поїсти і придумають такі делікатеси, як суп з кори дерева.
Хтось тут ще влучно підмітив, що коли до влади приходять комуністи, чомусь відразу пропадає вся їжа.
Where do I start with this one? It took me some time to get into Fourth Wing. I was even a bit sceptical of the idea of this school for dragon riders or rather of the idea of this being a really vicious place kinda like a Hunger Games. At least there weren't any requirements on how many people will pass their different trials.
But the more I read, the more it grew on me. Especially when we met the dragons. My Eragon and Saphira nostalgia was in full swing by that point. And Fourth Wing did deliver more than that. I really loved the romance in this book. I appreciated so much that the author, having a possibility to create a love triangle or any other relationship figure, never went there. Violet had enough difficulties as it is. And I knew that romance was good when I started to anticipate each encounter between our heroes.
However, one event that made me realise I was in love with this book is the Threshing. Oh my god, that was the best plot twist in the book about dragons ever. After that the book just flied by me. It was crazy. I barely found the calm moments in this book to pause reading. There was just one thing after the other. The ending was also appropriate one, after which I just need to pick up the second book when it hopefully releases in November. By the way, my inkling that that one character turns out to be alive and a rebel was completely right.
Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою
Це був цікавий погляд на імперію з точки зору кухарів. В книзі багато інтерв'ю з різними людьми, але трохи дико читати розділ про голодомор, чергове виселення кримських татар, а після того про бачити висловлювання деяких героїв про “какую ж страну потєрялі”. Рятує тільки те, що хоч автор скептично ставився до таких заяв.
Мене вже встигли повеселити рев'ю цієї книги. В основному це стосується негативних рев'ю. Там люди явно очікували не те, що отримали. Якщо ви прийшли за якимись пригодами, магією, любовними лініями то ви дуже сильно помилились обкладинкою. Закрийте і пошукайте щось інше.
Моїм єдиним очікуванням від книги було те, що тут буде багато деталей саме про мови і про лінгвістику. З цим все впорядку, таких речей там навалом. Щось мене цікавило більше, щось менше, але це дуже гарно вписувалось в загальну атмосферу книги. Моя улюблена частина - це все те, що стосувалось перекладу, його складнощів і те, що ідеальний переклад неможливий. Бо отакі проблеми мене спіткали ще в школі, коли я одну книгу з серії починала читати однією мовою, іншу - іншою і харилась з того, що все по різному називається.
Взагалі, описати жанр цієї книги досить складно. Можливо, це історичне фентезі, але от фентезі тут дуже мало. По суті, у їхній реальності було silver-working. Це от такі срібні злитки на яких писали слова двома різними мовами і вони створювали певний магічний ефект. Одним з розчарувань для деяких читачів було те, що всі люди в цій альтернативній Великобританії були досить байдужі до цього срібла і просто його використовували не дуже про це задумуючись. У них була магія, а вони отак от її ігнорували. Ну як можна? Але у мене такої претензії не виникло. Навпаки, мені дуже імпонувало те, що авторка показала як швидко щось чудесне стає буденним. Я тут радше сприймаю це не як магію і магічну систему як таку, а просто технологію. От ви давно відчували благовіння перед мікрохвильовкою? Але от якби вас попросили зібрати свою, то навряд чи б у вас це вийшло. Чим це відрізняється від магії? І це геть ніяк не заважає вам нагріти тарілку вчорашньої страви і її з'їсти. Молитись цьому богу розігрівання напівфабрикатів необов'язково.
Другим великим розчарування для деяких читачів стало те, що тут дуже багато чорно-білого і мало сірого. Основна тема цієї історії - це висосування імперією всього можливого і неможливого зі своїх колоній. І так, це достатньо чорно-біла історія, в якій колонізатор має дуже поганий, а пригнічені дуже добрі. Ці ж читачі кажуть, що тут не вистачило нюансів, авторка не знає, що таке subtlety. (оффтоп, я перше поставила цій книзі 4 зірки, бо в мене є деякі питання до логіки деяких речей, але поки я тут думала що далі писати в рев'ю, то я зависла на 20 хвилин просто згадуючи книгу і всі ті думки, що в мене вона викликала. І таке трапляється далеко не вперше з того моменту, як я її закінчила. Якщо моїх вражень так багато, то на мою думку це варто всіх зірок). Я знову таки не погоджуюсь з цією тезою. Ми дивимось на весь цей світ через очі героя, якого малим забрали зі свого дому і своєї країни. Йому світ розвалився в один момент – у нього немає рідних, тепер він не може говорити своєю мовою і навіть ім'я мусить обрати собі нове, яке буде зручним для країни через половину земної кулі. При цьому всьому, що він втратив, що від його роботи залежить успіх імперії, йому постійно нагадують, що тут він ніколи не буде своїм, але він повинен бути вдячним за все те, що йому дали. Я не бачу нічого дивного в тому, що він почувався ближче до таких же іноземців як він сам, що він був схильний більше довіряти їм. З його ж точки зору всі великобританці були для нього лише нагадуванням, що він тут чужий. Вони й самі були не проти йому про це нагадати. Але чи були вони абсотньо негативними персонажами? Знову ж таки ні. Особливо не для себе, бо для людини немислимо щиро вважати себе поганою людиною. Я впевнена, що професор Ловелл вважав себе прекрасною людиною, яка була щиро впевнена в тому, що його призначення керувати і спрямовувати цих лінивих китайців для їхнього ж блага. Покровитель одного з вавилонців дуже підтримував скасування рабства і був проти продажу людей. Але не вбачав нічого поганого, що сам володів рабом і був готовий переїхати з ним в Америку, аби тільки його не відпускати. Тут вся книга була про те, як легко в людині можуть вживатись абсолютно протилежні речі і наскільки гарно ми навчились цього не помічати. Що вже казати про переконання цілої країни?
Тут ще безліч речей про які можна писати,але я раджу таки прочитати цю книгу. Майте на увазі, що в кінці ви не отримаєте відповіді на всі свої питання. Я максимально вдячна, що авторка в цій книзі не вирішила роз'язати всі проблеми однією революцією і завершити утопією в епілозі. Бо от це була б найфентезійніша книга зі всього фентезі, куди там якимось системам магії. Проблеми цієї книги залишається нашими проблемами і сьогодні. На жаль, для декого з нас буквально, бо їм не повезло мати за сусіда країну, що ніяк не може відпустити імперське минуле. Для Вавилону позбавитись всіх проблем в епілозі було б тим самим, що закінчити Гру Престолів виборами.
Примітка з тими речами, у яких мені таки не вистачило логіки:
- Чому Bablers настільки малочисельні? Джуе малоймовірно щоб їх вистачало на всю ту роботу, що вони мають робити. Тут мені здається, що імперія мала б потурбуватись про їхню чисельність і таки мати більше ніж 4 людини в рік. Бо вони навіть на всі свої поверхи по людині в рік не зможуть додавати.
- Товариство Гермес настільки впливове, наскільки ж секретне, тому кінець книги вирішився без нього. Його явно не вистачило ні на сторінках, ні хоч ще якихось відомостей поза ними.
Книга, де маркетинг переважив над змістом. Це було нудно та довго. Я тут бачила одне гарне рев'ю від представника реформістського юдаїзму (про який мова йде в книжці), який дуже гарно пояснив, чому цей конфлікт впринципі й сенсу не мав.
Все “велике грандіозне кохання” в цій книзі базується на “о, він дуже хот, я теж хот, давай будемо хот разом”. І у авторки не вийшло продати цю пару. Тут було ще й велике повернення мега картонних героїв, бо у них реально по одній рисі характеру. Хоча це навіть не риса характеру, а їх професії (одна з них ще й колишня).
Кінець книги був жахливим. Звісно, не обійшлось без розриву стосунків в третьому акті. І там Остапа понесло. Що одного, що іншого. Головну героїню запросили в її стару школу, щоб вона провела лекцію (чого вона якби і добивалась з початку книги, її головна ціль була проводити лекції з живою аудиторією). І замість того, щоб зробити щось адекватне (бо ти ж для цього працювала), починається вистава “я порвала з хлопцем”. І це напевно мало виглядати ніби наша дуже закрита Маруся накінець-то починає говорити про особисте і відкриватись. Але це все було перед нічого непідозрюючими школярами, які прийшли отримати хоч якусь сексуальну освіту і от для них абсолютно фіолетово, що там в тебе в особистому житті.
І добре б було все на цьому закінчилось, але авторка видно подумала, що раз це буде її остання книга в цій серії, то треба познущатись з читача повністю. Ми отримали точно таку ж сцену, з лекцією про “о мене кинули” тільки вже від священника і перед іншими людьми.
Коротше кажучи, ця книга в мене викликала тільки стрес і нічого крім стресу.
This has been the best book purchase I've ever made, and I am proud to add it to my list of favorite books. I am feeling so many emotions right now, as the book is complex in many ways. The characters are complex, and I had complex feelings towards them. What I loved most about this book was that I could take the characters for who they were, as completely separate and real people. I didn't need to relate to them, so I wasn't annoyed by their actions even when I thought they should do something differently. Still, that didn't prevent me from emotionally attaching to Sam, Sadie, and especially Marx. I often feel like an NPC too, but that doesn't mean that I'm unimportant to the story.
The book's depiction of a non-fairytale friendship, impacted by the characters' successes and failures in game development, fascinated me. The author expertly showcased how individuals can view the same issue differently, a rarity in books where characters often have one-dimensional traits and connections. The realistic portrayal of complex relationships in Tomorrow, and Tomorrow, and Tomorrow stood out to me, making the characters feel genuine and flawed. I was greatly impressed with the book's ability to capture the intricacies of human connections and perception.
The back and forth of Sadie and Sam's friendship reminded me a lot of Normal People by Sally Rooney. I hated Normal People. That book and its characters made me want to scream. A lot. With Tomorrow, and Tomorrow, and Tomorrow, I got what I so wished for - a difficult but believable relationship, characters with more substance than pretention, and last but not least - quotation marks in dialogues.
To sum up, Tomorrow, and Tomorrow, and Tomorrow is a brilliant book that came crashing through my emotional walls like a tornado and left a lasting impact on me. It made me cry like no other book has in a long time, and I still find myself thinking about it. The author's handling of multiple character deaths was masterful, and I never felt cheated or manipulated as a reader. Additionally, I appreciated the open ending, even though I usually prefer more closure. Sadie and Sam were complex, multi-layered characters, and a neatly defined ending would have felt artificial. Overall, I highly recommend this book to anyone who enjoys character-driven stories that explore the complexities of human relationships.
